Иоганн ван бетховен

Иоганн ван бетховен

Лю?двіґ ван Бетхо?вен (також Бето?вен [1] , нім. Ludwig van Beethoven [?lu?tv?c fan ?be?t?ho?fn?] опис файлу , 16 грудня 1770, Бонн — 26 березня 1827, Відень) — німецький композитор і піаніст.

Творчість Бетховена тісно пов’язана з мистецтвом Німеччини та Австрії. Цей композитор є одним із трьох представників класичної віденської композиторської школи. Бетховен не лише зберіг основні риси класицизму (ясність, монументальність, стрункість композиції), а й значно розширив сферу образів. У цьому значенні Бетховен є послідовником не лише К. В. Глюка, Й. Гайдна і В. А. Моцарта, а й самого основоположника класичного строю в музиці — француза Люллі. Музиці Бетховена притаманна величезна енергетична напруга, збудженість почуттів, драматизм. Його творчість підсумувала здобутки епохи класицизму. Він був останнім композитором XIX ст., для якого природною формою музичного вислову був жанр «сонати».

Бетховен розпочав свою трудову діяльність професійного музиканта у дуже юному віці. В 1782 році (під час від’їзду Нефе) виконував обов’язки придворного органіста, а вже у тринадцять років Бетховена зарахували клавесиністом у придворний оркестр. З 1788 року Бетховен проводить ще й приватні уроки, адже на його юнацькі плечі «впав» тягар утримування родини. Та все ж більшу частину свого часу Бетховен присвячував творчості. Писав він досить повільно. За десять років створив понад п’ятдесят композицій. Серед них перші твори (написані ним у віці тринадцяти років): варіації на марш Дреслера c-moll та три сонати для клавесина.

Боннський період був для Бетховена особливим, тому, що працюючи у різних жанрах, композитор зумів віднайти риси своєї творчої індивідуальності. Бетховен був висококультурною людиною, хоча з 11 років він, з певних причин, не відвідував школу. Свій світогляд розширював самоосвітою: вивчав французьку та італійську мови, латинь, класичну літературу, а також читав грецьких письменників, знав напам’ять багато творів Шекспіра. Бетховен з дитинства був добре ознайомлений з німецькою літературою. Пізніше до числа його захоплень додалася ще й перська поезія, в тому числі філософські вірші Омара Хаяма.

Велику роль у творчому становленні Бетховена відіграли такі композитори як Моцарт та Гайдн. Вже під час першого знайомства, Моцарт був приємно вражений імпровізаціями Бетховена і говорив своїм друзям, що молодий музикант буде мати велике майбутнє. А Гайдн, у свою чергу, погодився із ним працювати (він був захоплений від почутої кантати Бетховена). Восени 1792 року Бетховен переїхав у Відень — це був початок нового періоду життя і творчості.

До основних творів раннього періоду творчості Бетховена належать: 20 фортепіанних сонат, дві симфонії, шість квартетів, три тріо, септет, дев’ять сонат для скрипки з фортепіано, дві сонати для віолончелі з фортепіано, два квінтети, три фортепіанних концерти, балет «Творення Прометея», ораторія «Христос на Масличній горі». Все це було написано у різних жанрах з високою майстерністю, композиторською індивідуальністю, що було прийнято називати раннім Бетховенським стилем.

Також звертає на себе увагу рід інтонацій ранньої творчості композитора і його віденських попередників. В основному Бетховен ще зберігає «витончені» звороти XVIII ст., менуетні ритми, затримання, дріблену орнаментику.

Коли великий композитор втратив слух, то з життєрадісного і товариського він перетворився на похмурого і віддаленого від людей. Від самогубства його врятувала тільки музика, його творіння. Він відчував. що ще не все зробив, для чого був покликаний. Саме в цей період почався перехід до нового Бетховенського стилю. Тоді він признається, що не задоволений своїми попередніми творами і хоче стати на новий шлях написання. У Другій симфонії, у ор. 35, у «Крейцеревій сонаті» для скрипки і фортепіано, в піснях на тексти Гелерта Бетховен виявляє небувалу силу драматизму, емоційну глибину, потяг до великих масштабів нового трактування форми. І з появою Третьої симфонії остаточно складається героїко-драматичний стиль так званого зрілого Бетховена.

Найвидатніші твори Бетховена, які відкривають нову епоху в історії музичного мистецтва, були створені у цих роках. До них належать шість симфоній: «Героїчна» (1803—4), Четверта, П’ята, «Пасторальна», Сьома, Восьма (1812); опера «Фіделіо», увертюри «Коріолан» (1807), «Леонора», музика до «Еґмонта» (1810), Скрипковий концерт (1806), Четвертий та П’ятий фортепіанні концерти (1805—6 та 1809—10 відповідно), фортепіанні сонати «Апасіоната» (1805) і «Аврора», п’ять геніальних квартетів, «32 варіації для фортепіано», «Фантазія для фортепіано, хору та оркестру», Шосте фортепіанне тріо, До-мажорна меса (1807), пісні та тексти Ґете.

У центрі Бетховенського мистецтва тих років — героїчна боротьба. Музика наповнена сильною динамікою, здобуває силу та цілеспрямованість, в яких з небувалим реалізмом віддзеркалюється діалектика життєвих процесів. Вся вона — творіння нової епохи. Долаючи канони старого мистецтва і створюючи новий героїко-драматичний стиль, Бетховен незмінно зберігав класициську строгість форми. Він довів до досконалості логіку тематичного та тонального розвитку, цілісність форми і строгу архітектоніку, притаманні класициській сонаті та симфонії. Для стилю зрілого Бетховена характерні героїчні теми, побудовані на акордовій тризвучній мелодиці, притаманній німецьким народним пісням. Разом з тим героїчні, фанфарно-маршові звороти зближують їх з піснями та гімнами Французької революції.

Часто Бетховенські теми дуже прості за мелодико-інтонаційним змістом, але й при цьому не втрачають невичерпний інтерес до себе. Бетховен своєю музичною мовою у творах умів вразити не тільки багатством, але й простотою. Хоча за простотою ховалось безліч різних елементів. На творчість Бетховена неабияк вплинула поезія Ґете. Композитор написав ряд пісень на любовно-ліричні вірші поета, музику до драми «Еґмонт», а також задумав покласти на музику створену в той час першу частину «Фауста».

У творчості великого композитора не всі дні були багаті на написання шедеврів. У період застою його творчості були написані такі маловідомі твори, як «Іменинна увертюра» ф.115, кантата «Славна мить», симфонія «Битва при Віторії».

Критичний період для Бетховена збігся з моментом його найвищої слави. У 1813 році наполеонівська армія зазнала поразки в битві при Віторії. Бетховен написав у зв’язку з цим симфонію для симфонічного оркестру з участю гармат та дзвонів. Оркестром Бетховен диригував сам. Грандіозно виконаний твір приніс композитору великий успіх, якого не мала жодна інша симфонія. Через деякий час відкрився Віденський конгрес, Бетховен виступив з кантатою «Славетна мить», і після виступу йому було дане звання почесного громадянина міста Відня.

Погіршувалось життя композитора разом із погіршенням слуху. Він не міг вільно спілкуватися з людьми, ускладнювалась його виконавська діяльність. У той час цікавість до серйозної, класичної музики різко зменшилася. Видавці навіть перестали публікувати сонати та симфонії, обмежуючись танцювальними п’єсами, перекладами популярних опер. На оперній сцені процвітали модні чужоземні новачки; процвітало салонне мистецтво… І саме в той час слава Бетховена почала гаснути.

Бетховен, будучи відданим своїм революційним переконанням, часто у розмовах з друзями засуджував політику. І тільки світова слава вберегла композитора від арешту. Саме у роки кризи життя Бетховена його мистецтво стало надбанням широкої аудиторії, завоювавши народну любов.

Після певної перерви у творчості в музиці Бетховена з’являється новий стиль. П’ять останніх фортепіанних сонат, дві сонати для віолончелі ор.102, «Багателі» ор.126, фуга для струнного квінтету, «33 варіації на вальс Діабеллі», Дев’ята симфонія, «Урочиста меса», п’ять квартетів. Глибина думки, рішуче, сміливе новаторство, характерні для всієї творчості Бетховена. Думка про Дев’яту симфонію зародилася ще в роки кризи, але за реалізацію композитор взявся лише у 1822 р.

У пізній творчості Бетховена найбільше виділяється тяга до філософсько-піднятого відображення дійсності, поглибленого мислення. Це завжди було характерно для Бетховена. Новизною у пізній творчості Бетховена є «вальсова» тема. Разом з тим в музиці, побудованій на народно-жанрових і пісенних темах, Бетховен звертається до варіаційних прийомів розвитку. У цей період композитора як ніколи приваблювала хорова музика. Він створив хоровий фінал у Дев’ятій симфонії, «Урочисту месу» і залишив величезну кількість нарисів до хорових творів, яким так і не довелось вийти у світ.

Творчі замисли Бетховена народжувались безперервно. Мріяв написати «Реквієм» і музику до «Фауста», написати нову шкалу фортепіанної гри. Маючи за плечима безмежну кількість творів, Бетховен до останнього моменту свого життя почувався так, ніби не написав ще ні однієї ноти. Фортепіанна соната була для Бетховена найбільшою формою вираження його думок і почуттів, його головних художніх напрямків. Композитор на фортепіано імпровізував найчастіше у сонатній формі. У цих імпровізаціях зароджувались образи його майбутніх шедеврів. Кожна Бетховенська соната — завершення художнього твору; всі разом вони утворюють скарб класичної думки у музиці.

Всі сонати Бетховена відрізняються одна від одної. Деколи композитор не дотримується традиційних тональних співвідношень. І завжди сонатний цикл виходить цілісним організмом, в якому всі частини і теми об’єднуються між собою глибокими, часто прихованими від зовнішнього слуху внутрішніми зв’язками.

Фортепіанний спадок Бетховена також зберігає у собі 3 збірки багателей, понад 20 циклів варіацій, 4 рондо, близько 40 маленьких фортепіанних п’єс (вальси, лендлери, екосези, менуети). Перше місце серед цих творів займають варіації. Бетховен починав свою фортепіанну творчість з варіацій і ними ж закінчив її. Після сонати це була найулюбленіша із форм.

Єдина опера Бетховена — «Фіделіо» (1805–1814). Вона — одна з найзначніших явищ у музично-драматургійному мистецтві XIX ст. Невдала сценічна доля опери пояснюється сміливістю її задуму і втілення. На тлі застою традицій опера Бетховена здавалась у свій час такою ж новаторською і важкою для сприйняття, як була «Героїчна симфонія» у області сучасної інструментальної музики. Цю оперу неможливо віднести до якогось єдиного оперного напрямку. З рідкісною свободою і органічністю Бетховен поєднав принципи різноманітних шкіл. Герой «Фіделіо» — героїчний і одухотворений. Цю оперу Бетховен писав у стилі і дусі шиллерівської драми. Інших опер не писав, тому що не міг знайти теми, яка б підходила.

Вокальна лірика займає у творчому спадку Бетховена набагато менш помітне місце, ніж великі інструментальні та вокально-драматичні жанри. Він створив близько 80 пісень, 20 канонів, ряд арій і ансамблів. Пісенна мініатюра мало була схожа на філософське мистецтво і героїчні сюжети. Але не зважаючи на це, до пісенного жанру Бетховен звертався все своє творче життя. Саме у його творчості німецька пісня вперше помітно піднялась на рівень побутового мистецтва і стала виразністю різноманітних складних ідей і почуттів. Не тільки ліричні образи, але й філософські теми, громадські мотиви, сатира, гумор знайшли своє місце у вокальній ліриці Бетховена.

2010 року професор Манчестерського університету Баррі Купер опублікував досі невідомий твір Бетховена — аранжування григоріанського гімну Pange Lingua. За словами вченого, інші дослідники знали про нього, але вважали, що це просто «вправа або нарис», оскільки «виглядало як набір нот». Уривок співу був записаний приблизно 1820 року в записну книжку, яка зберігалась у Берлінській державній бібліотеці. Унікальність знахідки полягає в тому, що композитор майже не писав духовні твори. Імовірно, Бетховен підготував спів для церемонії зведення його покровителя ерцгерцога Рудольфа в сан архієпископа Оломоуца.

24 жовтня 2012 року твір уперше був виконаний у Манчестерському університеті [1 2] .

Познайомившись з відомим швейцарським педагогом Песталоцці, вона вирішила присвятити себе вихованню дітей. В Угорщині Тереза відкрила благодійні дитячі садки для дітей бідняків. До самої смерті (Тереза померла в 1861 році в похилому віці) вона залишилася вірною обраній справі. Бетховена пов’язувала з Терезою тривала дружба. Після смерті композитора було знайдено великий лист, що отримав назву «Лист до безсмертної коханої». Адресат листа невідомий, але деякі дослідники вважають «безсмертною коханою» Терезу Брунсвік. Ученицею Бетховена була і Доротея Ертман, одна з найкращих піаністок Німеччини.

Ертман славилася виконанням бетховенських творів. Композитор присвятив їй Сонату № 28. Дізнавшись, що у Доротеї померла дитина, Бетховен довго грав їй.

Наприкінці 1801 року у Відень приїхав Фердинанд Рис. Фердинанд був сином боннського капельмейстера, друга сім’ї Бетховенів. Композитор прийняв юнака. Як і інші учні Бетховена, Рис вже володів інструментом і до того ж писав. Одного разу Бетховен зіграв йому щойно закінчене адажіо. Музика так сподобалася юнакові, що він запам’ятав її напам’ять. Зайшовши до князя Ліхновського, Рис зіграв п’єсу. Князь вивчив початок і, прийшовши до композитора, сказав, що хоче зіграти йому свій твір. Бетховен, мало церемонився з князями, категорично відмовився слухати. Але Ліхновський все-таки заграв. Бетховен одразу здогадався про витівку Ріса і страшно розсердився. Він заборонив учневі слухати свої нові твори і справді ніколи більше йому нічого не грав. Одного разу Рис зіграв свій марш, видавши його за бетховенський. Слухачі прийшли в захват. Присутній тут же композитор не став викривати учня.

Одного разу Рису довелося почути новий твір Бетховена. Якось на прогулянці вони заблукали і повернулися додому до вечора. По дорозі Бетховен гарчав бурхливу мелодію. Прийшовши додому, він одразу сів за інструмент і, захоплений, зовсім забув про присутність учня. Так народився фінал «апасіонат».

В один час з Рисом у Бетховена почав займатися і Карл Черні. Карл був, мабуть, єдиною дитиною серед бетховенських учнів. Йому виповнилося лише дев’ять років, але він вже виступав з концертами. Його першим вчителем був батько, відомий чеський педагог Венцель Черні. Коли Карл вперше потрапив у квартиру Бетховена, де, як завжди, панував безлад, і побачив людину з темним неголеним обличчям, в жилеті з грубої вовняної тканини, то прийняв його за Робінзона Крузо.

Черні прозаймався у Бетховена п’ять років, після чого композитор видав йому документ, у якому наголошував «виняткові успіхи учня і його гідну подиву музичну пам’ять». Пам’ять у Черні справді була разючою: він знав напам’ять усі фортепіанні твори вчителя. Черні рано почав педагогічну діяльність і незабаром став одним з найкращих педагогів Відня. Серед його учнів був Теодор Лешетицький, якого можна назвати одним із засновників російської фортепіанної школи. З 1858 року Лешетицький жив у Петербурзі, а з 1862 по 1878 рік викладав у щойно відкритій консерваторії. Тут у нього навчалися А. Н. Єсипова, згодом професор тієї ж консерваторії, В. І. Сафонов, професор і директор Московської консерваторії, С. М. Майкапар.

У 1822 році до Черні прийшли батько з хлопчиком, що приїхав з угорського містечка Доборьян. Хлопчик не мав поняття ні про правильну посадку, ні про аплікатури, але досвідчений педагог одразу зрозумів, що перед ним незвичайна, обдарована, можливо геніальна дитина. Звали хлопчика Ференц Ліст. Ліст прозаймався у Черні півтора року. Успіхи його були настільки великі, що вчитель дозволив йому виступати перед публікою. На концерті був присутній Бетховен. Він вгадав обдарованість хлопчика і поцілував його. Ліст все життя зберігав пам’ять про цей поцілунок.

Не Рис, не Черні, а Ліст успадкував бетховенську манеру гри. Подібно до Бетховена, Ліст трактує рояль як оркестр. Під час гастролей Європою він пропагував творчість Бетховена, виконуючи не тільки його фортепіанні твори, а й симфонії, які він адаптував для рояля. У ті часи музика Бетховена, особливо симфонічна, була ще невідома широкій аудиторії.

Відомі звернення Бетховена у своїй творчості до української народної пісні. Так у циклі «24 пісні різних народів» (1816), є обробка для голосу і фортепіанного тріо пісні «Їхав козак за Дунай». Є також варіації на основі цієї пісні, а також варіації на основі пісні «За городом качки пливуть» (1818) [1 3] .

Л. Бетховен підтримував постійні стосунки з Андрієм Розумовським, який в Австро-Угорщині був дипломатом [1 4] . А. Розумовському присвячено 3 квартети (1806–1808), виступав у його салоні, знайомився з його бібліотекою, що зокрема містила видання українських народних пісень, партитури і клавіри творів українських композиторів, слухав виступи хорової капели графа, що складалась переважно з українських півчих. Квартет Розумовського став першим виконавцем присвячених йому творів [1 3] .

В Україні з-поміж відомих виконавців музики Бетховена були М. Лисенко (як піаніст і хор. диригент; написав власну каденцію до Фортепіанного концерту N° 4 Б.), О. Виноградський, І. Слатін, згодом М. Колесса, Н. Рахлін, Квартет ім. М. Лисенка. У Львові духовні твори Бетховена публікувалися поряд із композиціями західно-українських митців.

Источник:
Иоганн ван бетховен
Лю?двіґ ван Бетхо?вен (також Бето?вен [1] , нім. Ludwig van Beethoven [?lu?tv?c fan ?be?t?ho?fn?] опис файлу , 16 грудня 1770, Бонн — 26 березня 1827, Відень) — німецький композитор і
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B2%D1%96%D0%B3_%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%91%D0%B5%D1%82%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%BD

Людвиг ван Бетховен

День рождения: 16.12.1770 года
Возраст: 56 лет
Место рождения: Бонн, Вестфалия, Германия
Дата смерти: 26.03.1827 года
Место смерти: Вена, Италия

Гражданство: Германия

Лю?двиг ван Бетхо?вен (нем. Ludwig van Beethoven, 17 декабря 1770, Бонн, Германия — 26 марта 1827, Вена, Австрия) — великий немецкий композитор, дирижёр и пианист.

Людвиг ван Бетховен родился в декабре 1770 года в городе Бонн, принадлежавшему кёльнскому курфюрсту. В его жилах, помимо немецкой, текла и фламандская кровь. Отец Бетховена был певчим Боннской капеллы. Мать — кухаркой. Отцу маленького Людвига, Иоганну ван Бетховену (1740—1792) не давали покоя лавры Вольфганга Амадея Моцарта, поэтому обучение музыке будущего композитора проводилось зачастую довольно жестокими методами. Принуждениями и побоями отец заставлял 4-летнего ребёнка часами просиживать за фортепиано и заучивать упражнения на скрипке. В 1782 году Бетховен уже написал три сонаты для клавесина, ему тогда шёл 13-й год. В шестнадцатилетнем возрасте Людвиг уже пользовался широкой известностью в Бонне. В

Последние новости и факты в Telegram-канале «Знаменитости». Подписывайся!

* 1787 — первая поездка в Вену. Встреча с В. А. Моцартом. Прослушав игру юного Бетховена, Моцарт сказал: «Обратите внимание на него. Он всех заставит о себе говорить». Внезапно получив известие о болезни матери, Людвиг был вынужден срочно вернуться в Бонн; впоследствии он учился в Вене у Й. Гайдна, И. Г. Альбрехтсбергера и А. Сальери.

* 1789 — Людвиг стал вольнослушателем философского факультета Боннского университета [1].

* 1792 — окончательный переезд в Вену. Симпатии к Французской революции.

К началу 1800-х гг. Бетховен — автор многих произведений, поражавших современников драматизмом и новизной музыкального языка. В их числе: фортепьянные сонаты № 8 («Патетическая»), 14 (т. н. Лунная), соната №21 (Аврора), первые 6 струнных квартетов.

В 1800 была исполнена 1-я симфония Бетховена. Прогрессирующая глухота, первые признаки которой появились в 1798, заставила Бетховена впоследствии постепенно сократить концертную деятельность, а после 1815 от неё отказаться. В произведениях 1802-1812 полностью выявились характерные признаки зрелого стиля Бетховена. В последний период творчества появились 9-я симфония с заключительным хором на слова оды «К радости» Шиллера и Торжественная месса, а также шедевры его камерной музыки — сонаты для фортепьяно № 28—32 и квартеты № 12—16.

Бетховен начинал свой творческий путь как новатор и преобразователь пианизма. Он был не только великий композитор, но гениальный исполнитель и непревзойдённый импровизатор. В своё творчество он внёс новые неожиданные изменения, которые с трудом принимались его современниками: это значительное обогащение стиля, расширение границ пианизма. Новые средства выразительности Бетховен черпал из собственных технических возможностей. Бетховен один из первых начал подробнейшим образом сопровождать нотный текст подробными словесными ремарками и динамическими указаниями, проставлять точный темп и педализацию.

Творчество Бетховена привлекает внимание многих отечественных и зарубежных исследователей-теоретиков: Г. Галя, П. Миса, Г. Ноттебома, А. Шмитца, Г. Яловеца; В. Бобровского, А. Климовицкого, Л. Мазеля, Ю. Холопова, А. Альшванга, Б. Асафьева, А. Глазунова, Б. Яворского.

Бетховен скончался в Вене 26 марта 1827 от цирроза печени, осложненного водянкой (вследствие перенесенного в 1825 гепатита).

29 августа 2007 года венский патолог и эксперт судебной медицины Кристиан Рейтер (доцент кафедры судебной медицины Венского Медицинского Университета) объявил, что виновником смерти Бетховена неумышленно стал его врач Андреас Ваврух, который давал ему содержащее свинец и опасное при болезни печени лекарство.

* О судьбе Людвига ван Бетховена снят фильм «Бессмертная возлюбленная».

* Главный герой культового фильма «Заводной апельсин» Алекс очень любит слушать музыку Бетховена, поэтому фильм насыщен ею.

* Фильм-комедия «Бетховен» не имеет ничего общего с этим композитором, кроме того, что в его честь назвали собаку.

* Этому композитору посвящена песня группы Сплин «Бетховен» с альбома «Раздвоение личности».

* Так же в честь Бетховена по непонятным причинам названа песня с альбома Serj Tankian «Elect The Dead» — Beethoven’s C***.

Согласно популярному мему, один из родителей Бетховена был болен сифилисом, старшие братья Бетховена были слепыми, глухими или умственно отсталыми. Эта легенда используется как аргумент против абортов:

«Вы знакомы с беременной женщиной, которая уже имеет 8 детей. Двое из них — слепые, трое — глухие, один — умственно недоразвитый, сама она больна сифилисом. Посоветуете ли Вы ей сделать аборт?

Если Вы посоветовали сделать аборт — Вы только что убили Людвига ван Бетховена.»(Часть анекдота с сайта anekdot.ru)

Ричард Докинз опровергает эту легенду и критикует подобную аргументацию в своей книге «Иллюзия Бога».

Родители Бетховена поженились в 1767 году. [2] В 1769 году родился их первый сын, Людвиг Мария, который умер через 6 дней, что было нормально для того времени. Не сохранилось никаких данных о том, был ли он слепым, глухим, умственно отсталым и т. п.. В 1770 году родился Людвиг ван Бетховен, композитор. В 1774-м родился третий сын, Каспар Карл ван Бетховен. В 1776-м родился четвертый сын, Николаус Иоганн. В 1779-м родилась дочь Анна Мария Франциска, она умерла через четыре дня. Не сохранилось никаких данных о том, была ли она слепой, глухой, умственно отсталой и т. п.. [3] В 1781-м родился его брат, Франц Георг (умер через два года). В 1786-м родилась его сестра, Мария Маргарита. Умерла через год, когда Людвигу было 17 лет. В том же году его мать умирает от туберкулёза, что было абсолютно нормальным в то время. [4]

Источник:
Людвиг ван Бетховен
Лю́двиг ван Бетхо́вен (нем. Ludwig van Beethoven, 17 декабря 1770, Бонн, Германия — 26 марта 1827, Вена, Австрия) — великий немецкий композитор, дирижёр и пианист.
http://www.peoples.ru/art/music/classical/beethoven/index1.html

Людвиг ван Бетховен

  • 9 симфоний: № 1 (1799—1800), № 2 (1803), № 3 «Героическая» (1803—1804), № 4 (1806), № 5 (1804—1808), № 6 «Пасторальная» (1808), № 7 (1812), № 8 (1812), № 9 (1824).
  • 8 симфонических увертюр, среди которых «Леонора» № 3.
  • 5 концертов для фортепиано с оркестром.
  • музыка к драматическим спектаклям: «Эгмонт», «Кориолан», «Король Стефан»
  • 6 юношеских сонат для фортепиано.
  • 32 сонаты для фортепиано, «32 вариации до-минор» и около 60 пьес для фортепиано.
  • 10 сонат для скрипки и фортепиано.
  • концерт для скрипки с оркестром, концерт для скрипки, виолончели и фортепиано с оркестром («тройной концерт»).
  • 5 сонат для виолончели и фортепиано.
  • 16 струнных квартетов.
  • 6 трио.
  • Балет «Творения Прометея».
  • Опера «Фиделио».
  • Торжественная месса.
  • Вокальный цикл «К далёкой возлюбленной».
  • Песни на стихи разных поэтов и обработки народных песен.

Наслаждайтесь нотами с командой PianoKafe!

Каждый день мы выполняем огромную работу, чтобы вы наслаждались любимой музыкой в качественной аранжировке.

Присоединяйтесь к 200+ довольным клиентам 🙂

Источник:
Людвиг ван Бетховен
Читать биографию ? Людвиг ван Бетховен ? История • Карьера • Личная жизнь • Творчество ? Подробности музыкальной деятельности и интересные факты ? Заходите и читайте!
http://pianokafe.com/artist/ludwig-van-beethoven/about/

Немецкий язык

Ludwig van Beethoven ist ein bekannter deutscher Komponist

Deutschland ist durch seine bekannte Personlichkeiten beruhmt. Das sind Schriftsteller, Musiker, Kunstler, Wissenschaftler und, naturlich, Komponisten.

Die weltbekannten deutschen Komponisten sind Johann Sebastian Bach, Gustav Mahler und viele andere. Ludwig van Beethoven steht zwischen den bekannten Komponisten aus Deutschland auf dem hochsten Platz.

Beethoven – eine hervorragende Personlichkeit der 18. Jahrhundert. Er wurde im Dezember 1770 in Bonn in der Familie des Hofmusikers geboren.

Trotzdem bekam kleine Ludwig keine Bildung in der Grundschule, war er sehr begabt. Sein Vater wollte aus dem Sohns Talent Gewinn bekommen, deshalb spielte Ludwig Klavier mit 8 Jahren vor dem gro?en Publikum in Koln.

Als Beethoven 11 Jahre alt war, wurde er als Organist am Hof des Kurfursten dienen.

Als er 12 Jahre alt war, erschienen seine erste Musikwerke, Symphonien und Sonaten.

Im Jahre 1789 begann junge Beethoven Philosophie an der Universitat in Bonn studieren.

Aber sein privates Leben war sehr traurig. Komponist wurde taub. Er bekam keine Hilfe und deshalb hatte er schwere seelische Depression. Er war sehr einsam und arm. In dieser Zeit erschien sein Werk «Heiliegenstadtadtens Testament». In diesem Werk betonte er, dass nur die Tugend und die Herzensgute den Menschen glucklich machen konnen. Beethoven schopfte neue Krafte fur das Leben aus Musik.

Seine musikalische Werke, z.B. «Sinfonie №9», «Mondscheinsonate», die Oper «Fidelio» sind weltberuhmt.

In vielen seinen Werken druckte der Komponist seine Gefuhle zur Therese Malfatti aus, die er sehr liebte. Aber die Familie der Frau war sehr reich und Therese heiratete einen reichen Baron. Beethoven leidet daran sehr.

Er starb 1827 in Wien.

Der Name dieses bekannten Komponisten ist in der ganzen Welt beruhmt. Und die Deutschen sind auf seinen talentierten Landsmann sehr stolz.

Людвиг ван Бетховен — известный немецкий композитор

Германия славится своими выдающимися личностями. Это писатели, музыканты, художники, ученые и, конечно же, композиторы.

Всемирно известные композиторы Густав Малер, Иоганн Себастьян Бах и многие другие. Людвиг ван Бетховен занимает вершину среди самых известных немецких композиторов.

Бетховен – выдающаяся личность 18 столетия. Он родился в декабре 1770 года в Бонне в семье придворного музыканта.

Несмотря на то, что маленький Людвиг не получил начального образования, он был очень талантлив. Его отец хотел получить прибыль из таланта сына, поэтому Людвиг с 8 лет играл на фортепиано перед большой аудиторией в Кельне.

Когда Бетховену было 11, он стал служить органистом при дворе курфюрста. Когда ему было 12, появились его первые музыкальные произведения, сонаты и симфонии. В 1789 году Бетховен начал изучать философию в университете в Бонне.

Но его личная жизнь была трагичной. Композитор оглох. Никто не помогал ему, и поэтому у него была жуткая душевная депрессия. Он был очень одинок и беден. В этот период появилось его произведение «Хайлигенштадтское завещание». В этой работе он отметил, что только добродетель и добродушие может сделать человека счастливым. Бетховен из музыки получал силы, чтобы жить.

Его музыкальные произведения, к примеру «Симфония №9», «Лунная соната», опера «Фиделио», известны во всем мире. Во многих своих произведениях композитор выражал чувства к Терезе Мальфатти, в которую он был влюблен. Но семья девушки была очень богата, и Тереза вышла замуж за барона. Бетховен очень страдал из-за этого.

Он умер в Вене в 1827 году.

Имя этого знаменитого композитора известно во всем мире. Немцы очень гордятся своим талантливым земляком.

Источник:
Немецкий язык
Германия славится своими выдающимися личностями. Это писатели, музыканты, художники, ученые и, конечно же, композиторы.
http://deutsch-sprechen.ru/ludwig-van-beethoven/

COMMENTS